Occupy Oxford

Виявляється, стати студентом Оксфорду не так уже й складно. У цьому переконаний Артем Ширкожухов, який отримав ступінь магістра права в одному з найстаріших і найкращих університетів світу.

Сам процес вступу відбувався дистанційно: Артем тут, в Україні, зібрав усі необхідні документи, написав мотиваційного листа, а там, у Великій Британії, вирішили, що він гідний стати їхнім студентом. Крім цього, він проходив і співбесіду. Проте вона не стосувалася місця у вищій школі — йшлося про фінансову підтримку. Її забезпечив Фонд відкритого суспільства, який зараз, на жаль, цим більше не займається. Однак Артем радить шукати інші джерела, наприклад, Weidenfeld Scholarships (стипендії лорда Вайденфельда) або Clarendon Fund (Фонд Кларендон). Крім того, постійно існує стипендійна програма Міністерства зовнішніх справ Сполученого Королівства «Чівнінґ» («Chevening»). І це ще не все: деякі коледжі самі надають стипендії.

Однак Артем застерігає: найбільше шансів вступити на магістратуру, менше — на аспірантуру, а ще менше на бакалаврат. Причиною непопулярності українських школярів є різниця у вимогах середньої освіти у Британії й Україні.

Ситуація в українській системі навчання спричиняє знецінення будь-яких документів, що затверджують рівень твоїх знань: на кожному кроці ти змушений підтверджувати, що заслужив те «відмінно».

Порівняно з громадянами інших країн, для українців можливостей вкрай мало. Та й сама Україна — одна з небагатьох країн, які не надають жодної державної підтримки для навчання в Оксфорді чи інших вишах Великої Британії. Тому й конкуренція на отримання стипендій надзвичайно велика, і щороку вона зростає. Проте, якщо ти відчуваєш у собі сили здолати всі перешкоди на шляху до славетного університету, подумай, чи здатен ти витримати насичену програму навчання. Рік, як і наш, складається з трьох триместрів: Michaelmas (Св. Михайла) з

жовтня до грудня, Hillary (Св. Іларія) з січня до березня і Trinity (Св. Трійці) з квітня

до червня. Фактично канікул досить багато, однак це не ті канікули, до яких ми звикли. Це більше схоже на наші ТСРи.

Справа в тому, що нереально виконати всі завдання протягом триместру, тому головне — правильно розставити пріоритети, братися лише за найважливіше. А все інше мусиш робити на канікулах. А робити є що: самих лише назв рекомендованої літератури до одного семінару

на 3 сторінки! А кожен предмет налічує сторінок 40 джерел.

Якщо говорити про плюси, то, по-перше, зазначу, що предметів у них набагато менше. Якщо ти починаєш навчання на магістерці, то тобі нададуть список із 30-40 дисциплін, де сам

обереш ті 3-4, які й складатимуть твою магістерську програму. А сесія в них лише одна, незалежно від того, який ступінь ти отримуєш. Так-так, якщо, до прикладу, ти 4 роки вивчаєш філологію, то лише на 4-ому ти показуєш, що знаєш. І при цьому іспитова оцінка — єдина,

що має значення: жодна інша діяльність не береться до уваги. Окрім звичних нам лекцій і семінарів, існують також тьюторіали (tutorial): у групі з 3-4 студентів викладач проводить заняття, під час якого розглядають питання глобального рівня, на які академічна спільнота не має конкретної відповіді. Перед кожним заняттям необхідно писати есе, вказуючи основні погляди на цю проблему та власне її бачення. Такий підхід допомагає, за висловом Артема, здобути власний голос. Однак схоже, що все навчання в Оксфорді — це здобуття на голос. Бо цей університет не стільки дає знання, скільки здатність думати, знаходити відповіді на запитання, вміти дивитися на речі з різних боків.

На початку зустрічі Артем Ширкожухов сказав те, чим я хочу закінчити: спробувати навчання за кордоном варто хоча б для того, аби об’єктивно поглянути на світ, у якому ми живемо, та наше місце в ньому.

Show Must Go On

Нині засоби масової інформації дуже багато уваги приділяють стосункам нашого університету та Міністерства освіти. Воно й не дивно, адже з кожним днем це все більше схоже на війну. До того ж, Могилянці доводиться займати оборонну позицію: попри своє прагнення до автономії, вона так і залишилася підпорядкованою.

Та хіба початок цих суперечок – це прихід до влади Д.Табачника? Ні, суперечки були і з попереднім міністром, хоча й не такі запеклі. Адже справа не в тому, чого хочуть конкретні особи – чи Президент НаУКМА, чи міністр освіти. Справа у свідомості: українська політична влада постійно піддається спокусі запровадити централізоване авторитарне управління, а Могилянка з народження (чи то пак відродження) прагне самостійності. Як наслідок, конфлікт інтересів і постійні сутички.

Вашій увазі подано коротку історія розвитку нашого університету як віддзеркалення змін у системі вітчизняної вищої освіти.

24 серпня 1992 Офіційно відкрито Університет «Києво-Могилянська Академія».

1993 Запроваджена тестова система набору студентів.

13 січня 1995 Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження Статуту НаУКМА.

1999 З ініціативи чотирьох провідних університетів — Києво-Могилянської академії, Київського національного університету ім. Т. Шевченка, Львівського національного університету ім. І. Франка, Харківського національного університету ім. В. Каразіна - було започатковано проект «Незалежне тестування», яким передбачене опрацювання методології вступу до вищих навчальних закладів на основі стандартизованого тестування абітурієнтів.

2003 У Могилянці запроваджено одноденний вступ на бакалаврат (тестування+перевірка+оголошення результатів).

11 квітня 2005 НаУКМА спільно з Львівським Національним університетом ім.І.Франка та Українським католицьким університетом виступила ініціатором розроблення принципів університетської автономії. Було передбачалено розробити проект відповідного Указу Президента України, випробувати на власному досвіді роботу в умовах справжньої автономії, а потім закріпити кращі здобутки у спеціальному законопроекті. На засіданні 13 травня 2005 за участі ініціаторів, а також Університету економіки і права КРОК (Київ), Харківського національного університету ім. В. Каразіна, Донецького національного університету, Дніпропетровського національного університету та Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича були обговорені тексти проектів Указу Президента України щодо експерименту з автономії університетів, а також Постанови Кабінету Міністрів України і відповідного Положення. За попередньо погодженою схемою, після узгодження і прийняття цих документів згадані університети працюватимуть в експериментальному режимі автономії, після чого, на підставі набутого досвіду, будуть сформовані пропозиції щодо змін і доповнень до чинного законодавства.

16 вересня 2005 НаУКМА підписала Magna Charta на офіційній церемонії в Болонському університеті.

20 жовтня 2005 НаУКМА стала повноправним індивідуальним членом Асоціації Європейських Університетів. Метою АЄУ є розвиток послідовної системи європейської освіти і досліджень через активну підтримку своїх членів як автономних інституцій до підвищення якості викладання, навчання і досліджень, а також їх внеску у суспільство.

21 квітня 2008 C. Квіт виступив на захист запровадження зовнішнього незалежного оцінювання: «Всеукраїнське незалежне оцінювання не може ставати предметом політичної боротьби і, тим більше, політичних спекуляцій. Воно спрямоване на реформування вищої та середньої освіти в Україні».

Липень 2008 Міністр освіти та науки України Іван Вакарчук запровадив всеукраїнське обов’язкове зовнішнє незалежне оцінювання, яке мало бути єдиним критерієм відбору студента для всіх ВНЗ. Могилянці з її особливими вимогами пригрозили Генпрокуратурою. Предметом суперечки були внутрішні тести, які ставали на заваді єдиній системі вступу. Окрім цього, Вакарчук наголошував, що вимога високого рівня англійської мови - це порушення прав тих абітурієнтів, які в школі її не вивчали. С.Квіт відповідав, що той, хто хоче, може вивчити англійську власними силами. Від скасування внутрішнього тестування Могилянка відмовилася, однак зменшила його роль: при вступі 50% успіху складали результати ЗНО.

Липень 2010 НаУКМА була підпорядкована МОН ще в 2002 році, але лише в 2010 цей процес завершився. У такий спосіб міністру освіти надали право затверджувати ректора і статут нашого університету. Тоді ще не відомо було, до чого це може призвести. Однак зрозуміло, що під загрозу потрапили насамперед вибіркові курси, адже вони не прописані в загальнодержавній програмі вищої освіти. С. Квіт при цьому почувався впевнено: «Я сподіваюся, що Києво-Могилянська Академія не тільки не буде позбавлена своїх прав, а навпаки – ці права будуть розширені,» - повідомив він в інтерв'ю телеканалу «СТБ».

16 вересня 2010 С.Квіт опублікував звернення до освітянської громадськості із закликом публічно висловитися проти призначення Д.Табачника на посаду міністра освіти та науки України.

24 листопада 2010 Могилянка підготувала власні пропозиції щодо проекту Закону України «Про вищу освіту», де пропонує змінити процедуру присудження ступеня доктора наук, створити особливі програми для підготовки «докторів філософії», які б співвідносилися з програмами західних університетів, обґрунтовує важливість автономії навчальних закладів для розвитку вищої освіти в Україні, наголошує на доцільності використання англійської як мови викладання. У висновку вказано, що «запропонований до розгляду законопроект, незважаючи на окремі позитивні пропозиції, є ізоляціоністським, таким, що не спрямовується на

підвищення конкурентоспроможності українських університетів, інтеграції науки та

освіти».

10 грудня 2010 На прес-конференції УНІАН С.Квіт заявив, що шукає підтримки в європейської наукової спільноти. Він висловив переконання, що те, що відбувається – це конфлікт не з Міністерством, а з Табачником особисто. І тому він допускає персональний тиск, зокрема, звільнення з посади через догани. А для університету загострення конфлікту може означати позачергові перевірки.

Цього ж дня опубліковано відкритий лист Президента НаУКМА до Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України з приводу «курсу міністра освіти і науки України Дмитра Табачника на авторитарну централізацію управління та деградацію науки і освіти в Україні».

6 січня 2011 Постанова міносвіти про скорочення держзамовлення на 42%, відповідно до кількості випускників.

18 січня 2011 загальноуніверситетські збори в Могилянці.

20 січня 2011 прес-коференція на тему «Освіта – не привілей» за участю Єгора Стадного (Студентська колегія), Інни Совсун (старший викладач НаУКМА), Андрія Делікатного (Фундація регіональних ініціатив), Вадима Гудими та Андрія Мовчана (Пряма дія). Обговорення стосувалося не лише Могилянки, а й усієї системи вищої освіти в Україні. У МОНу вимагають відкритого обговорення проектів з подальшим прийняттям компромісних рішень.

Яке майбутнє в нашого університету, яка тактика була б оптимальною, хто візьме гору у протистоянні – про це ми поцікавилися в представників Студентської Колегії та «Прямої дії»:

Єгор Стадний, Студентська Колегія: «СК не розглядає це як протистояння Могилянки та МОНМС. Ми вважаємо, що це боротьба прогресивного сектору української вищої школи за свою автономію. Адже початок цієї боротьби можна брати від самого відродження університету та й можна констатувати постійне та систематичне нерозуміння зі сторони цілої української влади (а не лише МОНМС) того, що ж таке університет та його автономія.

Майбутнє НаУКМА залежить від успішності кампанії за автономію. У даному

випадку навіть відстрочка будь-яких змін в законодавство на 2-3 роки - вже

успіх, хоча й мізерний. Але вочевидь зміни будуть вже зараз. Не мізерним успіхом можна було б вважати прийняття законопроекту Мірошниченка як основи Закону про вищу

освіту. Цей законопроект далеко не ідеальний, але куди більше відповідає

інтересам Академії ніж міністерський. Хоча наприклад, в частині про студентське самоврядування він сильно звужує права студентів, тому вона однозначно потребує редагування, як і деякі інші положення.

Варто продовжувати просування ідей автономії в ЗМІ та виступати на публіці з найрізностороннішими доказами та критикою. Водночас потрібно шукати союзників у цій владі, скоріш за все - в адміністрації президента. Табачник не всім там вигідний, якщо з’явився альтернативний до міністерського законопроект і саме від представника Президента в Верховній раді. Хоча може це лише гра. У будь-якому разі нам потрібно грати на цих кулуарних розкладах. Не варто забувати і про протестну діяльність. Однак час грає не на нашу користь.

Про шанси важко казати, кожного дня ситуація змінюється. От наприклад 12 та 13 січня деякі неприятелі з профільного комітету намагались проштовхнути міністерський законопроект на голосування, що, на щастя, не вдалось. Але це може повторитись і після того, як Верховна рада вийде з канікул, тому варто діяти».

Вадим Гудима, «Пряма дія»: «"Пряма дія" має довгий досвід протистояння з Міністерством, і ми, звісно, на боці Могилянки. Тим паче, що НаУКМА - це єдиний виш, де поки що не було репресій (погроз, виключень тощо) щодо членів профспілки, передусім через значно більшу, порівняно з іншими університетами, внутрішню демократію. Так, ми повністю підтримуємо могилянську адміністрацію у прагненні до автономії, у критиці ідіотського законопроекту МОНу, у прагненні долучення до європейського освітнього простору, орієнтацію на якість освіти та боротьбу з корупцією. З іншого боку, в деяких моментах ми розходимось з адміністрацією.
Так, у підтриманому Квітом та Брюховецьким альтернативному законопроекті Мірошниченка ми будемо вимагати зберегти існуючі норми про мінімальну кількість бюджетних місць та їхнє співвідношення з контрактом. Також нам не дуже подобається постійний "елітаризм" могилянської адміністрації та частини академічної спільноти. Звісно, якість освіти - це в наших умовах чи не головне, але треба також думати і про її доступність для інших, про передачу корисного досвіду тощо. Насправді, цей виплеканий "елітарний та неповторний" образ Могилянки їй дуже зашкодив у цьому конфлікті, адже на цьому дуже важко побудувати солідарний протест. Наразі Академія ризикує опинитись сам на сам з урядом - хоча реформ потребує уся система освіти. Ми виступаємо проти поширеної мантри про "роботодавців", що мають вирішувати зміст та форму університетських програм, про університет як "фабрику кадрів" для ринку праці. На жаль, цю ідею пропагує і могилянська адміністрація, і вона ж базовою для законопроекту Мірошниченка. "Пряма дія" не приймає альтернативи між некомпетентним бюрократичним нав'язуванням згори (МОН) та сліпим підкоренням вимогам ринку (орієнтація на роботодавців). Натомість ми виступаємо за ширше внутрішнє самоуправління університетів, коли самі викладачі та студенти між собою домовляються, якими мають бути форма та зміст освіти, аби вона давала можливості для максимально вільного творчого розвитку, вироблення критичного мислення, створення нових форм солідарності та пропозиції суспільних альтернатив.
Позиція "Прямої дії" - Могилянка може й має стати авангардом для системних змін у освіті. Наш (могилянський) досвід некорупційної освіти, вільного відвідування лекцій, орієнтації на знання, а не на дипломи, наявність елементів внутрішньої демократії (хоча й недостатніх), студентського активізму тощо міг би стати неоціненним для інших університетів. Це можливо за умови ширшої кампанії за зміну усієї системи.
Інші можливі варіанти - наприклад, повернення Могилянці експериментального статусу - на наш погляд є лише тимчасовим рішенням. Адже якщо в усій системі освіти нічого не змінювати, то ніхто не завадить через якийсь час знову забрати цей "елітарний" статус - і все почнеться по колу знову. Але тоді нас ніхто не підтримає, бо вже просто нікому буде, систему освіти зруйнують остаточно.
Якщо законопроект МОН приймуть, то Академію чекає або серйозне падіння в статусі, або штучне об'єднання з Острозькою академією та Чорноморським державним університетом (колишні наші філії) - і в будь-якому разі значне звуження і так невеликої автономії.
Є ще й зовсім неприйнятні варіанти, як то звільнення з посади президента Сергія Мироновича, і заміна на "свою людину", а чи й просто закриття Могилянки (про цей варіант ходили чутки в міністерських колах). Але тут вже слід переходити до питання про тактику.
На наш погляд - слід поєднувати різні тактики. Звісно, за можливості треба домовлятись, але якщо мова заходить про принципові речі - як то внутрішня автономія чи боротьба проти руйнівного законопроекту та комерціалізації - тут слід бути готовим до найжорсткіших акцій. На жаль, досвід показує, що на рішення нашої влади, незалежно від партійної належності, впливають не раціональні аргументи, а загроза масових радикальних протестів. Тому до них слід бути морально готовими у випадку неприйнятного для нас розвитку ситуації.
З іншого боку, не можна дати втягнути себе у суто політичні розборки на зразок "антитабачної кампанії". На жаль, наразі склалась така ситуація (і це показав "податковий Майдан"), що простіше змусити владу піти на системні зміни, конкретні поступки, ніж звільнити когось з їхньої "команди". Тому - більше прагматичних конкретних вимог - внутрішнього та зовнішнього самоуправління для університетів, покращення якості освіти, збільшення стипендій (принаймні до прожиткового мінімуму) та зарплат викладачів (принаймні до рівня середньої зарплатні в промисловості), боротьби з корупцією тощо - і менше загальних декларацій політичного характеру.
Кілька слів про конкретні плани "Прямої дії": ми плануємо на початку лютого почати широку кампанію проти деградації освіти: зокрема, проти законопроекту МОН, проти планів по скороченню державного замовлення та за розширення університетської автономії водночас з демократизацією самих університетів.
Тому на самому початку лютого (початок роботи Верховної ради) ми плануємо провести масові акції протесту, організовані спільно з іншими могилянськими студентськими організаціями та ініціативами.
Як на мене, шанси у нас доволі непогані, влада зараз намагається протягнути купу потенційно протестних законів (Трудовий, Житловий кодекси та пенсійна реформа), і Партії регіонів студентські протести на додачу зовсім не потрібні. Тим паче, за попередніх протестів проти платних послуг вони відступили майже одразу».

Священики в Академії

У одній зі своїх сумновідомих статей Олесь Бузина згадував про те, що наш з вами навчальний заклад не має нічого спільного зі славетною Академією XVII ст., крім приміщення. Як завжди,
він не мав рації, бо існують ще й інші точки подібності. І одна з них – це присутність священиків у навчальному процесі.
Щороку першокурсникам читають кілька лекцій. Одну з них мав католицький священик, ректор Українського католицького університету Борис Гудзяк. Цьогоріч він розповів студентам про загальні етичні цінності, закликав дбати про своє моральне обличчя і побажав їм успіху в навчанні та житті. Цей захід був добровільним до відвідування, як і всі лекції НаУКМА.
Але першокурсників гуманітарного факультету згодом чекала одна несподіванка. Перед церемонією вручення студентських посвідчень о. Богдан прочитав їм молитву, тобто благословив на добрі вчинки. Однак одна студентка-єврейка розцінила це як зазіхання на її релігійні права та після слів «А зараз прозвучить молитва…» вибігла з аудиторії. Проте Вікторія Резніченко, голова студентського православного братства стверджує, що для цього не було підстав: «То була молитва, на котрій може бути присутньою людина будь-якого віросповідання. За приклад цьому служить щорічна молитва за Україну на День незалежності, яка проходить у Софійському соборі, що є православним храмом, і на ній присутні усі очільники різних конфесій України, зокрема і равин» . Однак це вже не було повністю добровільним заходом: студентів не
попередили про цю подію.
Очевидно, що значного обмеження в правах студенти не-християни не мають. Однак не
можна також казати про рівноправність усіх: хоч Могилянка і позиціонує себе як світський заклад, та вона більш прихильно ставиться до християнських релігій (чого варте саме таке розмежування в рамках цієї статті :). Це не зовсім правильно: в сучасних умовах варто або рівною мірою забезпечити представлення усіх віросповідань, або взагалі ізолювати університет від їхнього впливу, зробити його виключно науковим закладом.

Кадри «в кадрі»

З початку навчального року багато чого змінилося на кафедрі української мови. Звідти пішли пані Федорів і пані Кобиринка, посаду завідувача покинула Лариса Масенко, а на її місце став раніше невідомий нікому зі студентів Василь Ожоган. Це, мабуть, схвилювало кожного, хто про це дізнався. По-перше, і Марія Федорів, що читала курс ділової української мови, і Галина Кобиринка, що викладала українську діалектологію та фонетику для філологів, мали гарну репутацію, бо добре розумілися в своїй справі, а до студентів були прихильними та добрими. По-друге, Лариса Масенко також мала гарну славу, її любили і поважали як студенти, так і колеги в університеті. По-третє, здивувало призначення Василя Ожогана відразу на таку високу посаду, адже обрання завідувача кафедри – це своєрідне визнання його академічного авторитету. А пан Ожоган такого авторитету в нашому університеті не встиг здобути, бо елементарно забракло часу.

               Пані Федорів люб’язно пояснила нам причину свого звільнення: «Через обставини, не залежні від нашого університету, цього року втричі скорочено курс "Ділової української мови". Це є зовнішня обставина, запроваджена ще попереднім складом Міністерства освіти й науки України - наголошую, ще попереднім. Оскільки курс скорочено, то це спричинило знову-таки, цілком об'єктивно, нестачу годин для планування навантаження викладачам. Це проблема, яку потрібно якось розв'язувати. Новий завідувач кафедри пропонував мені звільнитися, що дало би якусь кількість навантаження для розподілу іншим викладачам. Критерій формальний: я не є кандидатом наук, а в першу чергу треба забезпечувати годинами людей зі ступенями. Але паралельно із цим процесом я вступала до аспірантури. Вступила, а тому звільнилася сама. Підсумовуючи, я зараз не є викладачем кафедри, тому що я є аспірантом». Далі наводжу цитату пані Кобиринки: «На кафедрі української мови склалася плачевна ситуація з кількістю годин. Оскільки основне місце моєї роботи - Інститут української мови НАН України, тому я віддала свої години. Новий завідувач кафедри повідомив, що сумісники не працюватимуть на кафедрі - нова мітла мете по-новому».

               Отже, постає питання: чому така ситуація з кількістю годин? Оскільки пані Федорів наголосила, що курси скоротив ще попередній склад Міністерства освіти й науки, то зрозуміло, що це – не питання політики. Чому у МОН вирішили, що студентам більше не треба вивчати українську мову? Можливо, вони вважають, що вивченого в школі досить, аби бути освіченим мовцем?

               Продовжуючи тему звільнень і призначень, варто розповісти про Василя Ожогана. Отже, до Києва він переїхав ще рік тому, коли йому запропонували викладати в Національному авіаційному університеті. Доти він був завідувачем кафедри української мови факультету філології та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка, тобто досвід роботи на такій посаді він уже має. Викладав курс синтаксису студентам-філологам 3-4 курсу. Колеги з Кіровоградського університету гарної думки про нього: характеризують пана Ожогана як професійного й вимогливого викладача. Подібне ставлення до нього і з боку студентів: через те, що він вимагав систематично вчитися, знання після його курсу залишалися ґрунтовні.

-                      Добридень, Василю Михайловичу. Поділіться, будь ласка, своїми першими враженнями. Як Вам студенти? Робочий колектив?

Гадаю, ще рано щось казати про студентів, адже я викладатиму лише в наступному триместрі – тоді й познайомимося. Щоправда, дещо можу сказати про абітурієнтів. Улітку на прохання декана я два дні працював у приймальній комісії. З‑поміж рекомендованих до вступу на державну форму навчання (35 осіб), здається, вісім мали 200 балів з української мови та літератури, решта – переважно у межах 195–198. Це високі показники. Також я бачив письмові роботи тих, хто вступав на магістерські програми, - там теж дуже високий рівень. До нас ідуть найкращі. І це добре. Адже у Могилянці плекають національну еліту, яка спроможна буде фахово займатися розбудовою держави. Загалом же, наші студенти нагадують мені європейських – неформальний одяг, неформальні підходи… І водночас – самостійність, відкритість, незаанґажованість.
Я звернув увагу, що в Могилянці менше паперової творчості: електронний документообіг значно спрощує різні бюрократичні процеси. Мені це подобається. Імпонує і те, що в нашому університеті предмети викладають двома мовами – українською й англійською. Відтак, з одного боку, зміцнюється, поглиблюється зв’язок молоді з рідною країною (недаремно німецький філософ Г.-Ґ.Гадамер стверджував, що в реальному вимірі батьківщина – це “передусім мовна батьківщина”), а з іншого – відкриваються великі можливості для справжнього обміну між різними культурами.
Щодо моїх вражень про колектив, то мушу зазначити, що поки що проходжу початковий етап свого знайомства з ним. Для мене, як завідувача кафедри української мови, важливо співпрацювати із професіоналами, людьми, не байдужими до тієї справи, якою займаються, зацікавленими в постійному самовдосконаленні. Такі на кафедрі є. А це головне.

-                     А чи важко Вам далося рішення перебратися до Києва? Адже в Кіровограді лишилися друзі, колектив…

-   Важко було, звичайно, але життя так складається. Власне, я десь підсвідомо мріяв переїхати до Києва, оскільки тут живе і працює мій син. А мрії, як пересвідчився, деколи й збуваються. До речі, приїхавши до Києва, я не відразу став працювати в Могилянці. До цього я рік був професором Національного авіаційного університету.

-          Ви ставили собі за мету працювати тут?

-   Я про це так само мріяв. Але навіть і не думав, що стану завідувачем на кафедрі, бо сюди йшов як звичайний професор.  Натомість обставини так склалися, що неочікувано для себе я опинився на цій посаді.

-          Які перспективи в нашого університету? Особисто Ви бачите певний потенціал? Чи навпаки?

-   Як на мене, Києво-Могилянська академія має давню і величну історію свого розвитку.  Я вірю, що мине зовсім небагато часу, і наш університет увійде до списку найкращих європейських вищих закладів. Щодо найближчих перспектив кафедри української мови, то, по-перше, на нашій кафедрі немає спеціалізованої вченої ради з захисту кандидатських дисертацій з української мови. Ми хочемо створити таку раду, можливо, навіть уже цього навчального року. По-друге, ми маємо аспірантуру, однак ще немає докторантури. Ми вже отримали дозвіл звернутися до Міністерства освіти й науки України щодо цього питання. Якщо буде відкрито докторантуру, матимемо, так би мовити, замкнутий цикл: в одному університеті можна буде отримати звання бакалавра, магістра, кандидата наук і доктора.

            Це те найголовніше, що ми плануємо зробити найближчим часом.

-          Тобто Ви дивитеся з вірою в майбутнє?
-     Звісно.

Головною причиною того, що пані Масенко покинула цю посаду, вона називає брак часу
для наукової діяльності. Дев’ять років завідування - досить тривалий термін, і для неї такого
досвіду адміністративної діяльності вже достатньо. Пані Лариса спростувала будь-які
чутки щодо наявності прихованих мотивів: зокрема, її рішення піти жодним чином не стосується критики нинішнього міністра освіти. Адже про свою неприязнь до Табачника заявляла і
адміністрація Академії. Лариса Терентіївна також стверджує, що в будь-якому разі на її по-
саду призначили б пана Василя Ожогана, якого Сергій Квіт запропонував узяти на кафедру, оскільки він - доктор і професор, а чим більше у викладацькому складі осіб з таким ступенем і
званням, тим вищий рейтинг університету. Щоправда, ступінь доктора наук не завжди відповідає реальному науковому рівневі особи, але, як зазначає пані Лариса, вона сподівається, що нового завідувача кафедри це не стосується.

Зроблено в Україні

30 серпня 2010 року було висунуто проект Міністерства освіти та науки «Основні зміни до Умов прийому до вищих навчальних закладів у 2011 році», який має на меті ввести кілька нових норм вступу до ВНЗ. Дана стаття не має на меті аналіз цього документа. Моє завдання – висвітлити кілька найважливіших аспектів.

Спочатку про хороше. Пункт 9 даного проекту постановляє вищим школам запровадити попередню електронну реєстрацію заяв на вступ з подальшим поданням документів особисто. Така система може запобігти утворенню черг, в яких цьогоріч страждали абітурієнти. Адже прагнення навчатися у престижному університеті не одного вступника змусило ночувати прямо під цим самим університетом. Електронна ж реєстрація заяв дасть можливість більш-менш упорядкувати подачу документів.

Тепер про гірше. Пункт 7 пропонує переможцям олімпіад з профільних предметів нараховувати додаткові бали при вступі. Власникам диплома ІІІ ступеня належить отримати плюс 30 балів, ІІ – 40, І – 50. З одного боку, це є вагомим заохоченням для одинадцятикласників. З іншого ж, певно, всім відомо, що відбувається на шкільних олімпіадах. Рівень корупції був високим завжди, навіть у ті роки, коли перемога не давала переваг при вступі. Тепер же важко навіть уявити, які суми пропонуватимуть організаторам змагань з профільних предметів, аби заповітний диплом отримав той, хто не має досить знань, щоб стати студентом без «фори». Як на мене, то такі відзнаки зайві: адже за ідеальних умов власник такого диплома володіє справді винятковими знаннями. І саме вони мають стати його основою для успішного вступу. Але умови в нас далеко не ідеальні, бо є ж і 8-ий пункт.

Саме восьма пропозиція стала приводом до написання цього матеріалу. Адже тепер є можливість відкрито купувати бали. Це можна робити, сплачуючи рахунки за підготовчі курси. А навчальні години з цих курсів потім буде переведено в бонусні бали. На дошці оголошень біля 9-го корпусу читаємо: «50-69 навчальних годин – 6 балів, 70-99 – 8 балів, 100-149 – 15 балів, 150 і більше – 20 балів». Наприклад, на вечірніх курсах з математики 100 годин коштують 2350 грн. Тобто 15 балів з математики обійдуться абітурієнту в цю ж суму. Вочевидь, нашому університетові так бракує грошей, що він хапається за будь-яку можливість підзаробити. По-перше, цей проект ще не затверджено, а оголошення вже висять. А по-друге, наші підготовчі курси тепер, вочевидь, мають на меті набрати мисливців за балами, а не за знаннями. Шкода.

Таким чином, нововведення в освіті поступово комерціалізують її. Можливо, не за горами той час, коли освіта в нас стане майже європейською, і ми платитимемо за неї тисячі. Однак «там» це відбувається з видачею квитанції, а в нас це супроводжуватиметься лукавою посмішкою того, в чиї кишені перейшли ці тисячі: мовляв, буде зроблено.