Виявляється, стати студентом Оксфорду не так уже й складно. У цьому переконаний Артем Ширкожухов, який отримав ступінь магістра права в одному з найстаріших і найкращих університетів світу.
Сам процес вступу відбувався дистанційно: Артем тут, в Україні, зібрав усі необхідні документи, написав мотиваційного листа, а там, у Великій Британії, вирішили, що він гідний стати їхнім студентом. Крім цього, він проходив і співбесіду. Проте вона не стосувалася місця у вищій школі — йшлося про фінансову підтримку. Її забезпечив Фонд відкритого суспільства, який зараз, на жаль, цим більше не займається. Однак Артем радить шукати інші джерела, наприклад, Weidenfeld Scholarships (стипендії лорда Вайденфельда) або Clarendon Fund (Фонд Кларендон). Крім того, постійно існує стипендійна програма Міністерства зовнішніх справ Сполученого Королівства «Чівнінґ» («Chevening»). І це ще не все: деякі коледжі самі надають стипендії.
Однак Артем застерігає: найбільше шансів вступити на магістратуру, менше — на аспірантуру, а ще менше на бакалаврат. Причиною непопулярності українських школярів є різниця у вимогах середньої освіти у Британії й Україні.
Ситуація в українській системі навчання спричиняє знецінення будь-яких документів, що затверджують рівень твоїх знань: на кожному кроці ти змушений підтверджувати, що заслужив те «відмінно».
Порівняно з громадянами інших країн, для українців можливостей вкрай мало. Та й сама Україна — одна з небагатьох країн, які не надають жодної державної підтримки для навчання в Оксфорді чи інших вишах Великої Британії. Тому й конкуренція на отримання стипендій надзвичайно велика, і щороку вона зростає. Проте, якщо ти відчуваєш у собі сили здолати всі перешкоди на шляху до славетного університету, подумай, чи здатен ти витримати насичену програму навчання. Рік, як і наш, складається з трьох триместрів: Michaelmas (Св. Михайла) з
жовтня до грудня, Hillary (Св. Іларія) з січня до березня і Trinity (Св. Трійці) з квітня
до червня. Фактично канікул досить багато, однак це не ті канікули, до яких ми звикли. Це більше схоже на наші ТСРи.
Справа в тому, що нереально виконати всі завдання протягом триместру, тому головне — правильно розставити пріоритети, братися лише за найважливіше. А все інше мусиш робити на канікулах. А робити є що: самих лише назв рекомендованої літератури до одного семінару
на 3 сторінки! А кожен предмет налічує сторінок 40 джерел.
Якщо говорити про плюси, то, по-перше, зазначу, що предметів у них набагато менше. Якщо ти починаєш навчання на магістерці, то тобі нададуть список із 30-40 дисциплін, де сам
обереш ті 3-4, які й складатимуть твою магістерську програму. А сесія в них лише одна, незалежно від того, який ступінь ти отримуєш. Так-так, якщо, до прикладу, ти 4 роки вивчаєш філологію, то лише на 4-ому ти показуєш, що знаєш. І при цьому іспитова оцінка — єдина,
що має значення: жодна інша діяльність не береться до уваги. Окрім звичних нам лекцій і семінарів, існують також тьюторіали (tutorial): у групі з 3-4 студентів викладач проводить заняття, під час якого розглядають питання глобального рівня, на які академічна спільнота не має конкретної відповіді. Перед кожним заняттям необхідно писати есе, вказуючи основні погляди на цю проблему та власне її бачення. Такий підхід допомагає, за висловом Артема, здобути власний голос. Однак схоже, що все навчання в Оксфорді — це здобуття на голос. Бо цей університет не стільки дає знання, скільки здатність думати, знаходити відповіді на запитання, вміти дивитися на речі з різних боків.
На початку зустрічі Артем Ширкожухов сказав те, чим я хочу закінчити: спробувати навчання за кордоном варто хоча б для того, аби об’єктивно поглянути на світ, у якому ми живемо, та наше місце в ньому.
